Байка про байку
Джон Фридман
Більшість творів, написаних Франком для дітей, становлять казки.
Письменник часто використовував у них сюжети, взяті з народної творчості різних країн світу. Франка особливо цікавила в казках їх моральна спрямованість, ідейний зміст, співзвучність з тими проблемами й справами, якими жило тоді суспільство.
Використані Франком сюжети набирали глибоко актуального значення, відзначалися яскравим національним колоритом, набували виразної виховної спрямованості.
Франко надавав казковому жанру особливого значення у вихованні дитини. В останній збірці «Байка про байку» він веде розмову про те, як слід розуміти алегоричні образи і картини, і роз'яснює, що казка цікава не тим, що в ній є вигадка, фантастика, неправда, а тим, що «під лушпиною тої неправди» вона «криє звичайно велику правду». Казкові Осли, Барани, Вовки та Зайці викликають сміх, бо в їхніх вчинках вгадуються людські стосунки, звички й хиби: «Говорячи ніби про звірів», казка «одною бровою підморгує на людей». «Байка про байку», на його думку, мала допомогти дитячому читачеві у сприйнятті змісту казок в контексті з суспільним і особистим життям. Іван Франко вважав, що спочатку доцільно знайомити дітей з людськими взаєминами саме через казкові форми, бо гола правда життя може бути болючою для них.
Zum Buch
